вторник, 3 февраля 2015 г.

Коллекция







четверг, 8 января 2015 г.

Стилизации и пародии


Пепельница (Символизм)

Пепельница, добрая подруга.
Наконец-то я тебя нашел.
В лоно твоего магического круга
Не смущаясь сигаретою вошел.
И в тебя друзья насыплют пепел,
Как матросы, вдруг ворвавшись в порт.
Лишь когда подует свежий ветер
Снова тебе сделаю аборт.


Маяковский

Сжеван день.
Отлетел тенью.
Серый сумрак лишь
            За окном.
Сижу дома
            Борюсь с ленью,
С чашкой кофе
            За столом.


Романс (Вертинский)

Ваши пальцы пахнут рыбою,
И глаза все смотрят вдаль.
Этой ночью сиротливою
Пиво выпито. А жаль.
И когда походкой рваною
Вы уйдете от меня,
Наградив улыбкой пьяною,
Неподвижен буду я.
Ваши пальцы пахнут рыбою,
Пивом, дымом сигарет.
Вы казались мне счастливою.
Может да, а может нет.

Постмодерн


Мне постмодерном труп таракана на шляпе.
Это мой самый лучший подарок на день рождения папе!
Шляпа теперь воняет дустом.
Так папу я приобщал к искусству.


пятница, 2 января 2015 г.

Блюзи


1

Ти містом блукаєш. Мрійливо
Зором сягаєш крізь речі,
Крізь люди, дерева, будинки, машини.
Шоб бачити те, що ти бачиш,
Не винайдені окуляри.
І лиш навпаки, відкинувши все,
Що для помочі зору існує,
Зможеш побачити ти своє потойбіччя.
Твій погляд схопити
Може хіба що лиш той, хто так само як ти
Замріяний містом блукає.
Не бачиш нічого навколо,
Чуття твої сплять, і їм сниться,
Неначе далеко, а може вже поряд,
А може в тобі і ти сам
Проживаєш життя, що належить другому.
Кому? Не тобі і не іншій людині –
Герою роману, який не написаний ще.
Лиш він, твій герой,
Спромогнеться колись у словах передати
Все те, що відчуєш.

2

Мій дощ блюзом проллється на душу,
Щоби стуливши повіки бачити світло неонових ліхтарів,
Наче у трансі музику слухати тиху,
Яка не скінчиться допоки новий сонячний день не настане і не збудить тебе.
Доти не спатимеш ти, а плестимеш намисто
Невпевнених слів і непевних,
Сумуючи з того, що й цьому настане кінець
Хоча б і до нового дощу.

3

Зануритись в сум так приємно,
Шукати тепла або кави з лікером,
Зайти до кав’ярні, купивши газету,
Дивитись, як люди ідуть під дощем чи під сонцем
І жовтий автобус кудись від’їжджає.
Ти знаєш маршрут до найменших деталей.
А жовтий автобус вже змінює інший.
А перед тобою – омріяна кава з лікером,
«Вінстону» пачка й нова запальничка.
І бачиш себе Хемінгвеєм,
Що пише в паризьких кав’ярнях,
Чи празьких, чи львівських.
І байдуже, де ти сидиш,
У каві твоїй, у твоїй сигареті,
В твоєму блокноті
Свій власний Париж ти знову відчуєш,
Назва якому – самотність.
Байдуже, за якої погоди ти вийдеш із дому,
Ти все одно начепиш темні свої окуляри
І зникнеш для інших для того,
Щоб наодинці з собою зостатись.
Це плідна самотність, приємна,
Меланхолійний твій сум народжує спокій.
Ніби з холодного дому виходиш на сонце,
Ніби спраглий асфальт після спекотного дня
Під дощем спочиває,
Ніби після важкої роботи вертаєш додому
І прагнеш лише відпочинку, мовчання і тиші
І все це знаходиш.
Проблеми, негоди, справи, люди, події
Уже не існують для тебе.
Існуєш лиш ти у своєму Парижі
І навіть не впевнений, чи взагалі ти існуєш.
В цій казці, в цім сні від життя спочиваєш
І знаєш, що лише в примарному сні живеш ти насправді.
Тож вибери час, начепи окуляри
Й невпізнаний світом тихенько іди, щоб себе відшукати.

(2004-2005)